Новини


 

    Інтерв’ю з очевидцем

    З кожним роком все менше і менше залишається тих, хто на власні очі бачив страхіття ІІ світової.



    Петрук Мотрона Хомівна — наша з вами односельчанка, людина, яка пережила війну 1939-1945 років.
    Привітати її з наступаючим святом прийшли учениці 7А класу Кравець Аліна та Наконечна Тетяна. Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю, яке вони взяли у ветерана.

    - Шановна Мотрона Хомівна! Ми вітаємо Вас з наступаючим святом Перемоги і бажаємо, аби більше ви не побачили тих воєнних жахіть, які вам довелося пережити!
    Скажіть, а скільки Вам було років, коли почалася війна?
    - У 1941, коли фашисти прийшли на Україну, мені було 14 років, а у 1942, коли виповнилось 15, вивезли у Німеччину (плаче). Я була там у таборах, тікала. Мене зловили, помістили в концтабір.
    Я місяць була в концтаборі, але вижила.
    Потім я працювала на фабриці, яка виробляла фарфоровий посуд. В кінці війни нас визволили американці, передали нашим, які стояли у Перемишлі. Ще півроку я працювала у цьому місті у військовій частині. І аж через півроку потрапила додому. Дорога була важкою, бо ж довелося іти через Краків, переходити кордон. Пам’ятаю, йшля довго, і от дісталась до Вінниці. А йшла у деревяному взутті. Діставшись до Вінниці, я, пам'ятаю, ночувала на вокзалі (тоді всі так ночували). Заснула я, поставивши свої деревяні «туфлі» біля себе, а коли прокинулась, їх уже не було. Так і прийшла додому боса
    -Хтось із ваших рідних воював на фронті?
    - Мій брат був на війні від першого до останнього дня. Він натерпівся лиха: потрапив у блокаду Ленінграда, але йому пощастило вижити
    А от дворідний брат Бобровський Кіндрат загинув…
    - А які були післявоєнні роки?
    - Дуже важкі. Ми самі все робили: косили, жали, носили, скиртували, всю важку чоловічу роботу. Ніхто нам не платив тоді, працювали за трудодні—треба було заробити за рік 150 трудоднів. Але можна було день відпрацювавши, заробити трудодень, а можна було не виконати норми і мати всього 0,25 трудодня (якщо важка непосильна робота). А хто не виконав 150 трудоднів за рік—судили. Але тоді ніхто нічого не казав—такий був час.
    А взагалі за мої 88 років я багато пережила—страшний голод, війну, концтабір, післявоєнну відбудову…
    - Бажаємо Вам, Мотроно Хомівно, здоров’я і ще довгих-довгих років життя



     



    08.05.2015 | Aдмін

    Вернутись назад